повії міста рівне

Малолітні повії в Рівному. Непроста соціальна та економічна ситуація в Україні призводить до появи чи розширення проблем на які раніше не зверталася увага. Мова про проституцію, а якщо конкретно про дитячу проституцію. Так, ООН зазначає, що в Україні «процвітає дитяча проституція, а торгівля дітьми є величезною проблемою й суворою реальністю». В 2006 році ООН підкреслювала, що 10% жертв торгівлі людьми становлять діти віком від 13 до 18 років, половину дітей у транскордонній торгівлі посилають в сусідні країни, в основному в Росію. «Діти експлуатуються у вуличній торгівлі, як домашня прислуга, у сільському господарстві, як танцівниці, офіціанти й офіціантки або з метою надання сексуальних послуг», – сказано в доповіді. За даними дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень серед жінок, які займаються наданням сексуальних послуг у комерційних цілях, 11% становили діти віком від 12 до 15 років й 20% – віком від 16 до 17 років. Як зазначає Рівне з посиланням на irivne.info ситуація з повіями має місце і в Рівному. Так, поліція спіймала 7 повій на вулицях Київській та Дубенській. Наймолодшій було 29 років, а найстаршій 40 років. Ціна питання (тобто послуги) становила 400 грн. Тепер жінкам загрожує штраф за заняття проституцією протягом року в сумі 136-255 грн. Тобто небагато. Ще одну «жрицю кохання» було впіймано після розміщень оголошень сексуального характеру в мережі Інтернет. 20-річна студентка одного з вищих навчальних закладів міста надала послуги чоловікам за 700 грн. Їй теж загрожує штраф в 170 грн. А отже людина продовжить займатися найбільш давнім ремеслом і далі. Адже її нічого не лякає. Ні ув’язнення, ні штраф. Отже, ситуація з проституцією має місце в Україні і зокрема в Рівному, ситуація може вирішитися за умови покращення економічної ситуації в країні, підвищення якості освіти, роботи з молоддю, залучення їх до соціального, спортивного, культурного життя міста, розвитку сімейного виховання. А може просто вийти на новий, більш якісний рівень. MirIstorii.ру - История в деталях. Вперше місто згадується 1283 роком як місто Галицько-Волинського князівства, однак точна дата заснування Рівне невідома. Місцеві археологи стверджують, що місто на 250 років старше. Під час розкопок у центральній частині міста були знайдені залишки будівель, зброю і керамічний посуд, датовані Х століттям, є доказом того, що місту Рівне більше тисячі років. Виявлено сліди кількох поселень, найстаріше з яких датується Х століттям, також простежуються наступні етапи розвитку. Згідно з «Повісті временних літ», тут жили племена давньослов'янські - волиняни, які інфікують територію від Горині до Західного Бугу. Зараз археологи продовжують шукати легендарну арку, зображену на гербі Рівного. Існує кілька версій походження назви міста, за однією з них - названий він так через розташування на рівній низинної місцевості, в історичних документах місто також згадується як Рівненської, Рівне. Інша версія полягає в наявності у поселення потужних оборонних ровів, заповнених водою, оскільки в минулі століття існувало навіть міське передмісті під назвою Зарова. Після розпаду Галицько-Волинського князівства в 1340 році, територія нинішнього міста Рівне, у складі Волинських земель, стала частиною Великого князівства Литовського і, згідно адміністративного розділу, відійшла до Луцького староства. У 1434 році литовський князь передав Рівне луцьким землевласникам Дичко, в 1464 році Івашко Дичко продав свій маєток волинському князю Семену Васильовичу Несвицької за «300 кіп широких грошей празьких». Після смерті князя Рівне дісталося його дружині Марії Несвицької, яка почала називати себе княгинею Рівненською. На одному з насипних островів в заплаві річки Устя вона почала будувати великий замок із дубових колод, пізніше обнесений захисними ровами. У 1495 році місту Рівному було надано Магдебурзьке право, в 1500 році княгиня Марія добилася для міста права щорічної ярмарки, а 1507 польський король видав княгині право довічного володіння містом-фортецею Рівному. Після смерті княгині Рівненської, в 1518 році Рівне стало власністю князів Острозьких, які володіли містом до 1621 року. Саме тоді, в 1554 році, місто Рівне був відзначений на географічній карті Європи. При князів Острозьких Рівне, займаючи вигідне місцерозташування для торгівлі, перетворилося на значне містечко, був створений величезний ставок навколо замкової частини міста. У 1548 році княгиня Костелецкая-Острозька будує тут костел, заново перебудовує замок. Після Люблінської унії 1569 року Рівне, разом з іншими українськими містами, опинилося в складі Польщі як місто Луцького повіту, в цьому ж році на місто зробили набіг татари, розграбували і спустошили його, також спалили церкву і костел. Але місто знову відбудувалося, в 1575 році в Рівному було вже 543 будинки, а в 1606 році Анна Острозька відбудувала костел. Після спустошливих татарських набігів 1617-19-х років від міста залишилося знову одне попелище, був спалений навіть замок. У 1620 році місто Рівне, як придане Катерини Острозької, дістався Томашу Замойському. У 1629 році в Рівному, відповідно до опису, було 505 будинків, 10 вулиць, проживало понад 3 тис. осіб (у той час у Києві проживало близько 18 тис. чоловік), але в 1640 році місто в черговий раз був спустошений татарами. У наступні роки місто Рівне відроджувався і знову знищувався - в 1648 і в 1680 роках його зруйнували козацькі загони, в 1691 році місто було знищено під час пожежі. В1706 році, під час російсько-шведської війни, у Рівному увійшли шведи і, розграбувавши будинки місцевих жителів, спалили кілька будівель, у червні тут побував навіть Карл XII. Потім шведів змінили російські війська, які в 1706-1707 роках були розквартировані в Рівному і його передмістях. У 1723 році Рівне перейшло у володіння польських шляхтичів Любомирських, які були найбагатшими магнатами на Волині, і навіть іноді в Польщі. Новий власник Рівного Юрій Любомирський відразу ж зайнявся оновленням і перебудовою замку, що стояв в запустінні з 1694 року. Його син, Станіслав Любомирський, який вступив у володіння містом в 1738 році, зробив його своїм «родовим гніздом». В результаті грунтовної перебудови, замок втратив фортечні стіни зі Стрільниця і земляні бастіони, перетворившись на розкішний палац у стилі пізнього бароко, з характерною мансардним дахом, гербами Любомирських на стінах, скульптурами лицарів біля входу і т.п. Також велося активне будівництво самого міста Рівне, в 1750 році. в місті налічувалося 683 будинки, з яких 313 у передмістях, працювала млин та лісопильне підприємство, в 1756 році було завершено будівництво Свято-Успенської церкви, в якій, за легендою, молився уманський сотник Іван Гонта зі своїми гайдамаками. У 1760 році варшавський архітектор Тоушер модернізував палац Любомирських у стилі рококо, а в 1765 році склав план міста, згідно якого місто складався з чотирьох частин - центральної частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату) і передмістя Дубенського. У 1770 році в місті Рівне спалахнула епідемія чуми, під час якої було закладено пам'ятник-колона на честь Божої Матері, як рятівниці від мору. У 1775 році почалося будівництво костьолу, а незабаром місто отримало привілеї на проведення 4-х тижневої ярмарки. Новий власник міста Юзеф Любомирський продовжив перебудову замку, остаточно перетворивши його в чудовий палац. З Італії був запрошений художник Вілляні, що прикрасив фресками стіни і софіти, а художник Лукашевич виконав портрети тутешніх князів. Був очищений і заглиблений ставок, в палацовому саду з'явилися кам'яні статуї, каруселі, майданчики для ігор і розваг. У 1792 році в Рівному побував національний герой Польщі генерал Тадеуш Косцюшко, який приїздив до тодішньої господині рівненського палацу Людвіги Любомирської, в яку він був у юності закоханий. Скільки раніше коштували повії у нашому місті і де з ними можна було зустрітися (фото) Скільки раніше коштували повії у нашому місті і де з ними можна було зустрітися. Історія проституції – тема, яка не залишає байдужим майже нікого. Хтось перегорне сторінку, хтось почне шукати сороміцькі ілюстрації, а хтось буде читати, шукаючи пікантні історії. Втім, секс за гроші, відомий як «найдавніша професія», має глибоке культурологічне, політичне та соціально-економічне коріння. До Дня всіх закоханих «Галицький кореспондент» поцікавився, як жили франківські повії у XIX-ХХ століттях? Де у старому Станиславові їх можна було знайти? На ці питання відповіли франківські історики Роман Чорненький та Петро Гаврилишин – автори книги «Маргінес: життя повій Станіславова кінця XIX століття – 1939 рік». До речі, їх дослідження базується на архівних матеріалах поліції. Історики діляться: перша згадка про повію у Станіславові датується 1719 роком. Тоді біля Ратуші спалили жінку легкої поведінки. Її покарали за чарівництво, але справжня причина смертної кари – розбещення синів поважних осіб міста. Проституція та борделі були юридично дозволені до початку 20-х років XX століття. Тоді будинки розпусти заборонили, але сама проституція і далі залишалася легалізованою. «За законами Польської держави вважалось, що віддатись чоловікові за гроші – не злочин. Головне, щоб повія була під наглядом лікаря та була внесена у професійний реєстр», – розповідає Роман Чорненький. Зокрема, згідно зі спільним указом Міністерства охорони здоров’я та МВС у 1922 р., контроль над проституцією здійснювали санітарно-звичаєві комісії, які створювались у кожному повіті. Члени комісії ставили на облік професійних повій, знімали їх з обліку в разі відмови їх від проституції та навіть видавали їм відповідні посвідчення. Якщо повія працювала легально, то вона мала двічі на тиждень проходити медогляд. У квартирі дозволялось жити тільки двом повіям. Обов’язком дівчат було проживати у будинку, де немає дітей до 17-ти років. У Польщі міжвоєнного періоду займатись проституцією можна було з 21 року. В той час як у Румунії і Литві – з 18-ти. Цікаво, що найбільш консервативною країною світу виявилась Чилі, адже легально стати повією там можна було з 25-ти років. Натомість найменший вік, що дозволяв займатись проституцією, був зафіксований у Португалії – 16 років. У 1932 р. середній вік нелегальної повії у Станиславові становив 21 рік. Тоді наймолодшій повії було 17 років, а найстаршій – 27. У 1937 р. у Станіславському воєводстві було нараховано 277 повій. Переважна більшість з них працювала у Станиславові. Після Станиславова найбільша кількість повій була у Стрию та Коломиї. Найменше їх працювало в Калуші. Тогочасних жінок легкої поведінки можна було поділити на три категорії: легальні (або реєстрові), нелегальні та фортанцюристки (або «паркетні танцюристки»). До легальних повій навідувались поліціанти, лікарі та інженери. Навіть сама поліція у товаристві повій бачила колишнього станиславівського повітового старосту. А бургомістр Отинії спеціально приїжджав до міста, щоб розважитись з «нічними метеликами». У соціальному відношенні реєстрові повії були в кращих умовах, ніж таємні, не зазнавали значних утисків поліції та користувались попитом у заможної групи населення. Таємні повії були основними носіями венеричних хвороб, а їх клієнтами були найбідніші верстви населення. Вони були менш соціально захищені та постійно переховувалися від поліціантів. У свою чергу, «паркетні танцюристки» були елітарними повіями. Вони працювали у ресторанах та кав’ярнях. «У найкращих закладах були партнери для танцю. Якщо чоловік чи жінка приходили до кафе і хотіли потанцювати, але не мали з ким, вони могли скористатися послугами партнерів для танцю. Це загальноєвропейська традиція. Але окрім цього, деякі такі партнери займались таємною проституцією», – розповідає історик. До речі, у Станиславові також були і чоловіки-фортанцери, які віддавалися за гроші. Причинами розвитку проституції були бідність, відсутність освіти та виховання. Не секрет, що повія – це елемент культури міста. Важко уявити проституцію в селі, де всі між собою знайомі, втім траплялись і дівчата з села. Наприклад, ті, хто хотів працювати у Станиславові домашньою прислугою, але їм не вдавалося влаштуватись. Зазвичай знайомство дівчини з сутенером відбувалось у людних місцях. В одному випадку, у Станиславові таке знайомство відбулося поблизу місцевої пошти. Але сутенери не обмежувались тільки Станиславовом і у пошуках повій їздили по цілому воєводству. Казали, що «пані гарно виглядає і може швидко заробити гроші». Дівчат привозили до міста та навіть пропонували запросити попрацювати подругу. На початку XX ст. дівчатам платили від 2-х до 10-ти злотих. Тоді це були поважні гроші. Та дівчатам доводилося ділитися з сутенером. Якщо клієнт платив 10 злотих, то 4 забирав сутенер. Натомість він забезпечував прожиття і харчування дівчат. Відносини з сутенером були непрості: вони били повій та навіть змушували їх безкоштовно «обслуговувати» своїх друзів. А якщо дівчині не подобались умови, то сутенер навіть міг найняти злочинця, аби її вбити. Наприклад, з однією повією у Станиславові так тривало два роки, допоки вона не втекла до Тернополя, де звернулася в поліцію. До слова, за схиляння до проституції тоді ув’язнювали на 10-15 років. Сутенер заробляв непогано. Він міг отримувати від 200 до 600 злотих на місяць. В той час, як заробітна плата звичайного робітника становила 60 злотих, вчителя – 120, військового – 300. Ми всі пам’ятаємо фільм «Діамантова рука», де жінка легкої поведінки на вулиці закликала клієнтів. Таке можна було побачити і в Станиславові. У 1924 р. міська влада видала заборону, за якою повії могли спокушати чоловіків тільки на кількох вулицях. Ними були Бельведерська (тут жило чимало повій), Седельмаєрівська (сучасна Тичини) та площа Торговиці (сучасний ринок П’ятачок). У 1934 р. ввели ще одне обмеження, і стояти їм дозволили тільки на Бельведерській та Седельмаєрівській. Родина могла здавати кімнату або ліжко повії навіть погодинно. Тому в поліцію потрапляли скарги про те, що в однокімнатній квартирі, де жила сім’я, діти могли стати свідками статевого акту. Та все одно люди здавали їх через бідність. Були в нас і таємні борделі. На вулиці Голуховського (сучасна Чорновола) та Вовчинецькій, де працювало по п’ять дівчат. Втім, найбільша кількість будинків розпусти була на вулиці Зосина Воля (сучасна Коновальця). Тоді ознакою поганого тону було запитати, де вона розташована. Здавалися кімнати для дівчат і у готелі «Дністер» на Липовій (сучасна Шевченка). Кожен бордель мав окремий вхід і вихід, щоб клієнти не бачили один одного. А у готелі “Wschodnim” на вулиці Сапіжинського (сучасна «стометрівка») повії працювали таємно під виглядом покоївок. Для розпусти там спеціально був відведений 5-й номер. Також у Станиславові була кав’ярня, в якій дівчата легкої поведінки, працюючи під прикриттям офіціанток, обслуговували клієнтів. Для цього створили окремі кімнати. Якщо дівчина зачинялась з клієнтом, над кімнатою вмикали світло іншого кольору. Це означало, що кімната зайнята і треба заходити в іншу. Нерідко власниця кафе змушувала повій споювати своїх клієнтів, а потім обкрадати їх. Якщо дівчата від огиди відмовлялися спати з клієнтом, то це робила сама власниця. Втім, де саме був розташований заклад, історики ще встановлюють. Були випадки сексу з повією навіть у міському парку. А найбільш шокуючим для тогочасного Станиславова став статевий акт позаду парафіяльного костелу, що розташований на площі Шептицького. «У Станиславові завжди було багато військових. А, відповідно, де є військо, там є і проституція. Але ми говоримо про проституцію як про явище. А давайте подивимось на це з точки зору повії, її інтересів і життєвого шляху. В основній своїй масі повії закінчували погано. Це дорога в нікуди», – розповідає Петро Гаврилишин. Блуд приводив до таких венеричних захворювань, як сифіліс чи гонорея. До другої половини XX ст. вилікувати сифіліс було неможливо, його тільки «підліковували». Для повії було тільки питанням часу, коли вона заразиться. І хоч каучукові презервативи були вже винайдені, проте процвітав побутовий сифіліс. Заразитись можна було навіть користуючись спільною ложкою. Повії вмирали від захворювань, спивались або покінчували життя самогубством. Повернутися до нормального життя вдавалося небагатьом. Рідкістю і вершиною кар’єри для повії було стати «мадам», яка керує борделем. І тільки одиницям щастило вийти заміж. На дівчат легкої поведінки часто писали скарги. Двері в таких закладах ніколи не закривались, а нечистоти зливали просто на вулицю. Через це навіть зафіксовані випадки, коли діти бавилися тодішніми презервативами, які повії виливали з помиями і «нічним горщиком» (каналізації у більшості будинків тоді ще не було). За один робочий день повія могла обслуговувати 3-4 клієнтів. Дівчата всіляко уникали медогляду, який був примусовим для них двічі на тиждень. Плата за один огляд у лікаря становила 5 злотих. Хворих дівчат зачиняли на лікування у венеричному відділі центрального міського шпиталю на вулиці Казимирівській (сучасна Мазепи). Проте часто вони тікали. В документах зафіксована історія, коли п’яні клієнти навіть вибивали двері, за якими лікували дівчат. Через пошкодження майна головний лікар просив полісменів вечорами чергувати поблизу шпиталю. Радянська влада, борючись з проституцією, у 1940 р. на 5 років депортувала понад 700 повій із Західної України до Казахстану та Узбекистану. З Прикарпаття тоді вивезли біля 200 жінок легкої поведінки, які не хотіли повертатися до нормального способу життя. «Фактично ніхто ніколи не забороняв проституцію. Єдина держава, яка поборола проституцію як явище (не повністю, але майже), – це Радянський Союз. Тоді все було, як у романі Оруела «1984»: старший брат за тобою слідкує», – каже історик. Але навіть у СРСР при великих готелях, куди приїжджали міжнародні делегації і туристи з-за кордону, працювали повії. Зазвичай вони були завербовані КГБ і таким чином збирали інформацію. Радянські спецслужби користувалися «сексуальною зброєю», тож, щоб вивідати інформацію, підсилали як чоловіків, так і жінок. Скільки раніше коштували повії у нашому місті і де з ними можна було зустрітися (фото) Скільки раніше коштували повії у нашому місті і де з ними можна було зустрітися. Історія проституції – тема, яка не залишає байдужим майже нікого. Хтось перегорне сторінку, хтось почне шукати сороміцькі ілюстрації, а хтось буде читати, шукаючи пікантні історії. Втім, секс за гроші, відомий як «найдавніша професія», має глибоке культурологічне, політичне та соціально-економічне коріння. До Дня всіх закоханих «Галицький кореспондент» поцікавився, як жили франківські повії у XIX-ХХ століттях?

На ці питання відповіли франківські історики Роман Чорненький та Петро Гаврилишин – автори книги «Маргінес: життя повій Станіславова кінця XIX століття – 1939 рік». До речі, їх дослідження базується на архівних матеріалах поліції. Історики діляться: перша згадка про повію у Станіславові датується 1719 роком. Тоді біля Ратуші спалили жінку легкої поведінки. Її покарали за чарівництво, але справжня причина смертної кари – розбещення синів поважних осіб міста. Проституція та борделі були юридично дозволені до початку 20-х років XX століття. Тоді будинки розпусти заборонили, але сама проституція і далі залишалася легалізованою. «За законами Польської держави вважалось, що віддатись чоловікові за гроші – не злочин. Головне, щоб повія була під наглядом лікаря та була внесена у професійний реєстр», – розповідає Роман Чорненький. Зокрема, згідно зі спільним указом Міністерства охорони здоров’я та МВС у 1922 р., контроль над проституцією здійснювали санітарно-звичаєві комісії, які створювались у кожному повіті. Члени комісії ставили на облік професійних повій, знімали їх з обліку в разі відмови їх від проституції та навіть видавали їм відповідні посвідчення. Якщо повія працювала легально, то вона мала двічі на тиждень проходити медогляд. У квартирі дозволялось жити тільки двом повіям. Обов’язком дівчат було проживати у будинку, де немає дітей до 17-ти років. У Польщі міжвоєнного періоду займатись проституцією можна було з 21 року. В той час як у Румунії і Литві – з 18-ти. Цікаво, що найбільш консервативною країною світу виявилась Чилі, адже легально стати повією там можна було з 25-ти років. Натомість найменший вік, що дозволяв займатись проституцією, був зафіксований у Португалії – 16 років. У 1932 р. середній вік нелегальної повії у Станиславові становив 21 рік. Тоді наймолодшій повії було 17 років, а найстаршій – 27. У 1937 р. у Станіславському воєводстві було нараховано 277 повій. Переважна більшість з них працювала у Станиславові. Після Станиславова найбільша кількість повій була у Стрию та Коломиї. Найменше їх працювало в Калуші. Тогочасних жінок легкої поведінки можна було поділити на три категорії: легальні (або реєстрові), нелегальні та фортанцюристки (або «паркетні танцюристки»). До легальних повій навідувались поліціанти, лікарі та інженери. Навіть сама поліція у товаристві повій бачила колишнього станиславівського повітового старосту. А бургомістр Отинії спеціально приїжджав до міста, щоб розважитись з «нічними метеликами». У соціальному відношенні реєстрові повії були в кращих умовах, ніж таємні, не зазнавали значних утисків поліції та користувались попитом у заможної групи населення. Таємні повії були основними носіями венеричних хвороб, а їх клієнтами були найбідніші верстви населення. Вони були менш соціально захищені та постійно переховувалися від поліціантів. У свою чергу, «паркетні танцюристки» були елітарними повіями. Вони працювали у ресторанах та кав’ярнях. «У найкращих закладах були партнери для танцю. Якщо чоловік чи жінка приходили до кафе і хотіли потанцювати, але не мали з ким, вони могли скористатися послугами партнерів для танцю. Це загальноєвропейська традиція. Але окрім цього, деякі такі партнери займались таємною проституцією», – розповідає історик. До речі, у Станиславові також були і чоловіки-фортанцери, які віддавалися за гроші. Причинами розвитку проституції були бідність, відсутність освіти та виховання. Не секрет, що повія – це елемент культури міста. Важко уявити проституцію в селі, де всі між собою знайомі, втім траплялись і дівчата з села. Наприклад, ті, хто хотів працювати у Станиславові домашньою прислугою, але їм не вдавалося влаштуватись. Зазвичай знайомство дівчини з сутенером відбувалось у людних місцях. В одному випадку, у Станиславові таке знайомство відбулося поблизу місцевої пошти. Але сутенери не обмежувались тільки Станиславовом і у пошуках повій їздили по цілому воєводству. Казали, що «пані гарно виглядає і може швидко заробити гроші». Дівчат привозили до міста та навіть пропонували запросити попрацювати подругу. На початку XX ст. дівчатам платили від 2-х до 10-ти злотих. Тоді це були поважні гроші. Та дівчатам доводилося ділитися з сутенером. Якщо клієнт платив 10 злотих, то 4 забирав сутенер. Натомість він забезпечував прожиття і харчування дівчат. Відносини з сутенером були непрості: вони били повій та навіть змушували їх безкоштовно «обслуговувати» своїх друзів. А якщо дівчині не подобались умови, то сутенер навіть міг найняти злочинця, аби її вбити. Наприклад, з однією повією у Станиславові так тривало два роки, допоки вона не втекла до Тернополя, де звернулася в поліцію. До слова, за схиляння до проституції тоді ув’язнювали на 10-15 років. Сутенер заробляв непогано. Він міг отримувати від 200 до 600 злотих на місяць. В той час, як заробітна плата звичайного робітника становила 60 злотих, вчителя – 120, військового – 300. Ми всі пам’ятаємо фільм «Діамантова рука», де жінка легкої поведінки на вулиці закликала клієнтів. Таке можна було побачити і в Станиславові. У 1924 р. міська влада видала заборону, за якою повії могли спокушати чоловіків тільки на кількох вулицях. Ними були Бельведерська (тут жило чимало повій), Седельмаєрівська (сучасна Тичини) та площа Торговиці (сучасний ринок П’ятачок). У 1934 р. ввели ще одне обмеження, і стояти їм дозволили тільки на Бельведерській та Седельмаєрівській. Родина могла здавати кімнату або ліжко повії навіть погодинно. Тому в поліцію потрапляли скарги про те, що в однокімнатній квартирі, де жила сім’я, діти могли стати свідками статевого акту. Та все одно люди здавали їх через бідність. Були в нас і таємні борделі. На вулиці Голуховського (сучасна Чорновола) та Вовчинецькій, де працювало по п’ять дівчат. Втім, найбільша кількість будинків розпусти була на вулиці Зосина Воля (сучасна Коновальця). Тоді ознакою поганого тону було запитати, де вона розташована. Здавалися кімнати для дівчат і у готелі «Дністер» на Липовій (сучасна Шевченка). Кожен бордель мав окремий вхід і вихід, щоб клієнти не бачили один одного. А у готелі “Wschodnim” на вулиці Сапіжинського (сучасна «стометрівка») повії працювали таємно під виглядом покоївок. Для розпусти там спеціально був відведений 5-й номер. Також у Станиславові була кав’ярня, в якій дівчата легкої поведінки, працюючи під прикриттям офіціанток, обслуговували клієнтів. Для цього створили окремі кімнати. Якщо дівчина зачинялась з клієнтом, над кімнатою вмикали світло іншого кольору. Це означало, що кімната зайнята і треба заходити в іншу. Нерідко власниця кафе змушувала повій споювати своїх клієнтів, а потім обкрадати їх. Якщо дівчата від огиди відмовлялися спати з клієнтом, то це робила сама власниця. Втім, де саме був розташований заклад, історики ще встановлюють. Були випадки сексу з повією навіть у міському парку. А найбільш шокуючим для тогочасного Станиславова став статевий акт позаду парафіяльного костелу, що розташований на площі Шептицького. «У Станиславові завжди було багато військових. А, відповідно, де є військо, там є і проституція. Але ми говоримо про проституцію як про явище. А давайте подивимось на це з точки зору повії, її інтересів і життєвого шляху. В основній своїй масі повії закінчували погано. Це дорога в нікуди», – розповідає Петро Гаврилишин. Блуд приводив до таких венеричних захворювань, як сифіліс чи гонорея. До другої половини XX ст. вилікувати сифіліс було неможливо, його тільки «підліковували». Для повії було тільки питанням часу, коли вона заразиться. І хоч каучукові презервативи були вже винайдені, проте процвітав побутовий сифіліс. Заразитись можна було навіть користуючись спільною ложкою. Повії вмирали від захворювань, спивались або покінчували життя самогубством. Повернутися до нормального життя вдавалося небагатьом. Рідкістю і вершиною кар’єри для повії було стати «мадам», яка керує борделем. І тільки одиницям щастило вийти заміж. На дівчат легкої поведінки часто писали скарги. Двері в таких закладах ніколи не закривались, а нечистоти зливали просто на вулицю. Через це навіть зафіксовані випадки, коли діти бавилися тодішніми презервативами, які повії виливали з помиями і «нічним горщиком» (каналізації у більшості будинків тоді ще не було). За один робочий день повія могла обслуговувати 3-4 клієнтів. Дівчата всіляко уникали медогляду, який був примусовим для них двічі на тиждень. Плата за один огляд у лікаря становила 5 злотих. Хворих дівчат зачиняли на лікування у венеричному відділі центрального міського шпиталю на вулиці Казимирівській (сучасна Мазепи). Проте часто вони тікали. В документах зафіксована історія, коли п’яні клієнти навіть вибивали двері, за якими лікували дівчат. Через пошкодження майна головний лікар просив полісменів вечорами чергувати поблизу шпиталю. Радянська влада, борючись з проституцією, у 1940 р. на 5 років депортувала понад 700 повій із Західної України до Казахстану та Узбекистану. З Прикарпаття тоді вивезли біля 200 жінок легкої поведінки, які не хотіли повертатися до нормального способу життя. «Фактично ніхто ніколи не забороняв проституцію. Єдина держава, яка поборола проституцію як явище (не повністю, але майже), – це Радянський Союз. Тоді все було, як у романі Оруела «1984»: старший брат за тобою слідкує», – каже історик. Але навіть у СРСР при великих готелях, куди приїжджали міжнародні делегації і туристи з-за кордону, працювали повії. Зазвичай вони були завербовані КГБ і таким чином збирали інформацію. Радянські спецслужби користувалися «сексуальною зброєю», тож, щоб вивідати інформацію, підсилали як чоловіків, так і жінок. НОВИНИ. Від тепер, у медичному центрі Валео, є можливість записатись на прийом до лікаря Флеболога. Кваліфіковані лікарі приїздять з медичного центру Медівіт, якій знаходиться у місті Тернгпіль. Записатись на прийом до яких ви можете за телефонувавши до реєстратури, за номерами: 096 260-80-40, 50 375-77-44, 0362 65-39-24. У медичному центрі "Валєо" можна пройти обстеження на високому професійному рівні, з використанням сучасного медичного обладнання. А саме: ультразвукові обстеження тут проводяться за допомогою новітньої цифрової апаратури фірм Medison, Siemens та Toshiba. Звернувшись до нас ви можете зробити ультразвукові обстеження органів черевної порожнини,органів малого тазу в жінок та чоловіків, органи калитки, молочні залози, щитовидної та вилочкової залоз, серцево-судинної системи, брахіоцефальні судини, нейросонографію немовлятам та ін. Ми пропонуємо послугу «Комплексні ультразвукові обстеження» - обстеження зі знижками до 20%. Функціональні обстеження такі як: електроенцефалографія, електрокардіографія, реоенцефалографія, проводиться на медичному діагностичному комплексі "Тредекс" та Heaco, з комп`ютерно-програмним забезпеченням. З 2012 р. в МЦ "Валєо" відкрито кабінет інформодіагностики, де за допомогою комп’ютерного методу проводиться: - глибока діагностика стану організму людини; - тестування частотних маркерів паразитів; - тестування алергенів; - індивідуальний підбір інформопрепаратів; - електропунктурна терапія; - лабораторні дослідження. На базі центру постійно приймає кваліфікований гінеколог – лікар вищої категорії. Надаються послуги: - комплексний гінекологічний огляд, включаючи консультацію; - лікування запальних процесів, інфекцій, які передаються статевим шляхом та ін.; - кольпоскопія; - консультації подружніх пар з приводу безпліддя; - індивідуальний підбір сучасних методів контрацепції; - лікування патології шийки матки на сучасному радіохвильовому апараті ФОТЕК; - видача довідки про медичний огляд. З 2013 року в нашому центрі проводиться внутрішньовенне лазерне опромінення (очищення) крові (ВЛОК) одноразовим інвентарем. ВЛОК є ефективним при гострих та хронічних дерматологічних, кардіологічних, пульмонологічних, неврологічних, офтальмологічних, урологічних, хірургічних захворюваннях; розладах ендокринної, імунної та травної систем; хвороб ЛОР органів. З 2015 року в МЦ "Валео" проводяться лабораторні дослідження. З 2016 р. в МЦ "Валео" надаються послуги лікаря-рефлексотерапевта: - голковколювання - точковий масаж - проведення акупунктурного ліфтингу -проведення гуаша масажу з використанням косметологічної олії. НОВИНИ. Від тепер, у медичному центрі Валео, є можливість записатись на прийом до лікаря Флеболога. Кваліфіковані лікарі приїздять з медичного центру Медівіт, якій знаходиться у місті Тернгпіль. Записатись на прийом до яких ви можете за телефонувавши до реєстратури, за номерами: 096 260-80-40, 50 375-77-44, 0362 65-39-24. У медичному центрі "Валєо" можна пройти обстеження на високому професійному рівні, з використанням сучасного медичного обладнання. А саме: ультразвукові обстеження тут проводяться за допомогою новітньої цифрової апаратури фірм Medison, Siemens та Toshiba. Звернувшись до нас ви можете зробити ультразвукові обстеження органів черевної порожнини,органів малого тазу в жінок та чоловіків, органи калитки, молочні залози, щитовидної та вилочкової залоз, серцево-судинної системи, брахіоцефальні судини, нейросонографію немовлятам та ін. Ми пропонуємо послугу «Комплексні ультразвукові обстеження» - обстеження зі знижками до 20%. Функціональні обстеження такі як: електроенцефалографія, електрокардіографія, реоенцефалографія, проводиться на медичному діагностичному комплексі "Тредекс" та Heaco, з комп`ютерно-програмним забезпеченням. З 2012 р. в МЦ "Валєо" відкрито кабінет інформодіагностики, де за допомогою комп’ютерного методу проводиться: - глибока діагностика стану організму людини; - тестування частотних маркерів паразитів; - тестування алергенів; - індивідуальний підбір інформопрепаратів; - електропунктурна терапія; - лабораторні дослідження. На базі центру постійно приймає кваліфікований гінеколог – лікар вищої категорії. Надаються послуги: - комплексний гінекологічний огляд, включаючи консультацію; - лікування запальних процесів, інфекцій, які передаються статевим шляхом та ін.; - кольпоскопія; - консультації подружніх пар з приводу безпліддя; - індивідуальний підбір сучасних методів контрацепції; - лікування патології шийки матки на сучасному радіохвильовому апараті ФОТЕК; - видача довідки про медичний огляд. З 2013 року в нашому центрі проводиться внутрішньовенне лазерне опромінення (очищення) крові (ВЛОК) одноразовим інвентарем. ВЛОК є ефективним при гострих та хронічних дерматологічних, кардіологічних, пульмонологічних, неврологічних, офтальмологічних, урологічних, хірургічних захворюваннях; розладах ендокринної, імунної та травної систем; хвороб ЛОР органів. З 2015 року в МЦ "Валео" проводяться лабораторні дослідження. З 2016 р. в МЦ "Валео" надаються послуги лікаря-рефлексотерапевта: - голковколювання - точковий масаж - проведення акупунктурного ліфтингу -проведення гуаша масажу з використанням косметологічної олії.

повії міста рівне